Бабин Яр

Вони були край великої яруги. Незабаром побачили німців, котрі прийшли та почали сортувати речі, пакувати їх. У них там метушилися й собаки на повідках. Іноді приїздили вантажівки по речі, однак частіше - прості вози.
Коли розвиднилося, вони побачили стареньку, яка бігла, за нею - хлопчика років шести, котрий кричав: «Бабусю, я боюся!» Проте бабця від нього відмахувалася. Їх наздогнали два німецьких солдати й застрелили: спочатку стареньку, потім - малюка.
Відтак на протилежний бік яруги десь із сім німців привели двох молодих жінок. Вони спустилися трохи нижче у байрак, вибрали рівне місце і стали почергово ґвалтувати цих жінок. Коли задовольнилися, закололи жінок кинджалами, ті й не скрикнули, - а тіла так і покинули: голі, з розкинутими ногами.
Німці постійно проходили то знизу, то згори, розмовляли. Постійно тривала стрілянина - десь тут, поруч. Стільки стрілянини, що Діні почало здаватися, начебто вона завжди була й не припинялася, що вона і вночі була.
Вони з хлопчиком лежали, впадали в дрімоту, прокидалися. Хлопчик сказав, що його звуть Мотею, що у нього нікого не залишилося, що він упав разом із батьком, коли стріляли. Він був гарненький, із красивими очима, які дивилися на Діну, мов на рятівницю. Вона подумала, що як пощастить урятуватися, вона всиновить хлопчика.
Надвечір у неї почалися галюцинації: прийшли до неї батько, мати, сестра. Вони були в довгих білих халатах, усі сміялися й переверталися. Коли Діна отямилася, над нею сидів Мотя й жалібно говорив:
- Тьотю, не вмирайте, не залишайте мене.
Вона ледь утямила, де знаходиться. Оскільки було знову темно, вони вибралися з кущів і знову поповзли далі. Вдень Діна намітила шлях: через великий луг до гаю, що виднівся вдалині. Інколи вона впадала в забуття, потому зводилася, тоді Мотя чіплявся за неї, притискав до землі.
Здається, вона втрачала свідомість, бо якось звалилась у яругу. Вони не їли та не пили понад добу, та про це не думали. Це був якийсь шок.
Так вони повзли ще ніч, поки не стало сіріти. Попереду були кущі, у яких вони вирішили сховатись, і Мотя поповз у розвідку. Вони так робили багато разів, і якщо там було безпечно, Мотя мав ворухнути кущем. Утім, він пронизливо закричав:
- Тьотю, не повзіть, тут німці!