Дарница

Дарниця була робітничим селищем одразу за Дніпром, навпроти Києво-Печерської Лаври, і назва її має за корінь хороше слово «дар».

У СРСР мало хто з шанувальників бравого солдата Швейка знає, що існує продовження безсмертної книги Гашека, написане його другом Карелом Ванеком. Єдиний переклад, який я зміг розшукати, встиг вийти в 1932 році в Мінську, білоруською мовою. Бравий солдат Швейк потрапляє до російського полону й опиняється під Києвом, у Дарниці. Саме там у Першу світову війну існував гігантський табір військовополонених, і виглядав він так:

«Хоч де оком кинь - були полонені. Одні лежали під деревами з тупим виразом замордованих тварин, другі сиділи на наплічниках, наполовину порожніх, або збивалися в щільні гурти й товпилися біля казанів, від яких російські солдати відганяли їх палицями. Нарешті, були й такі, що повзали рачки, скубали ріденьку траву і з комічним виразом жадібності, дикого голоду та відрази клали її до рота.

Кому довелося хоча би день побути в Дарниці, той на все життя ставав найзапеклішим антимілітаристом... Від 80 до 100 чоловік помирало там щоденно від голоду та виснаження» Далі Карел Ванек із похмурим гумором описує сцену дикої сутички біля казанів із кашею, коли якийсь австріяк під напором натовпу впав у кашу та зварився. Тоді російська охорона розігнала дрючками полонених, витягла австрійця, а натовп накинувся на казан - і за кілька хвилин він був чистим, лише на дні лежав кашкет злощасного австріяка, вилизаний до останньої крупинки.

Якщо вірити в те, що історія рухається по спіралі, повторюючись у тих самих точках, лише на новому рівні, то до Дарниці це пасує. Про її історію німці поняття не мали й Ванека не читали, але влаштували на точнісінько тому самому місці один із найграндіозніших таборів для військовополонених. Лишень цього разу в таборі сиділи росіяни, а дрючками розмахували німці та австріяки.

Спіральний цикл Дарниці склав рівно 25 років, точка повторилася справді на новому рівні: тепер у таборі трави взагалі не лишилось, і щодня помирали не сотні, а тисячі.

Оточені частини Південно-Західного фронту спершу мали завдання оборонятися в Києві до останку. Потім вони отримали наказ Сталіна залишити Київ і прориватися на схід. Вони вийшли з Києва мостами через Дніпро в Дарницю, і там, на лівому березі, їх убивали із землі і з повітря, перетрушували, розсіювали і брали в полон. Велетенська армія, що захищала центр України, припинила своє існування.

Тоді німці в Дарниці обнесли колючим дротом гігантську територію, загнали туди перших 60 000 полонених і потім щодня приганяли багатотисячні партії.

При вході, одначе, відібрали командирів, політруків та євреїв, котрих спромоглися виявити, й помістили за окремою загородою, утворивши начебто табір у таборі. Багато хто з них був важко